У неділю найбільші турецькі профспілки вивели на вулиці азіатської частини Стамбула понад 5 тисяч протестувальників на тлі гіперінфляції в країні та обвалу турецької ліри. Головна вимога мітингувальників – підвищити мінімальну зарплату.
З початку року турецька ліра втратила 45% від своєї вартості по відношенню до долара. За офіційними даними, опублікованими в листопаді, інфляція в Туреччині склала більше 21%, але опозиція вважає, що ці цифри занижені, а реальне становище економіки ще драматичніше.
Справді, на сьогоднішній день Туреччина та її економіка переживає один із найскладніших періодів в історії цієї країни. Турецька ліра подешевшала за цей рік більш ніж на 45%, що є максимальним падінням за останні 20 років. З початку року курс ліри знизився майже вдвічі щодо долара, упродовж листопада – на 26%. Річна інфляція в Туреччині сьогодні перевищує 20%, а рівень безробіття, лише за офіційними даними, сягає 14–15%. Причиною стало нещодавнє рішення Центрального банку Туреччини вкотре знизити облікову ставку з 16% до 15%. Також цьому сприяв прогноз агенції S&P Global Ratings: він знизив суверенний кредитний рейтинг країни до негативного.
Головним прихильником зниження облікової ставки є президент Реджеп Ердоган. Він вважає, що це допоможе стримати інфляцію та стане стимулом для зростання економіки, експорту та кредитування. Однак не всі турецькі економісти підтримують його рішення. Саме тому за останні два з половиною роки президент Туреччини змінив трьох керуючих центрального банку та міністра фінансів. Безумовно, подібна суперечливість усередині турецької влади неспроможна позначатися життя простого населення Туреччини.
На тлі пандемії, пов’язаної з коронавірусом, різкого падіння доходів населення, збільшення кількості бідних у турецькому суспільстві зростає політико-соціальна напруга, що переростає у вуличні протести та зіткнення з поліцією. Народні хвилювання, підтримувані профспілковими організаціями, дедалі більше наростають із жовтня таких великих містах, як Стамбул, Анкара, Ізмір. Цьому також сприяє існуючий розкол у турецькому суспільстві, який розділив турків на тих, хто підтримує внутрішньо- та зовнішньополітичний курс президента країни, заснований на «жорсткій руці», турецькому «великодержавності» в масштабах кордонів Османської імперії з претензією на статус «регіонального лідера», та на прихильників світського, прозахідного напряму розвитку.
На тлі вищевикладеного сам президент Ердоган та його правляча Партія справедливості та розвитку стрімко втрачають рейтинг, який упав уже нижче 30%, тоді як опозиція набирає обертів і все частіше від неї звучать заклики провести дострокові вибори. А за підсумками останніх муніципальних виборів, що відбулися в Туреччині у 2019 році, прихильники турецького президента втратили контроль над такими важливими містами, як Анкара та Стамбул. Крім того, партія не змогла перемогти ще в одному ключовому місті – Ізмірі. Тому дострокові вибори, цілком імовірно, могли б змінити сьогоднішній розклад політичних сил. Для Ердогана зараз головне завдання – пройти цей складний для себе період, застосовуючи для цього тактику звинувачення у нинішніх економічних проблемах зовнішні сили: «Є іноземні агенти, вони на нас наступають, але що б вони не робили, ми від нашої економічної програми не відмовимося ».
Безумовно, під іноземними агентами турецький президент називає об’єднаний Захід на чолі зі Сполученими Штатами, які таким чином тиснуть на Анкару за її курс на зближення з Росією та загалом за її глобальні амбіції. Ердоган сьогодні намагається лавірувати, грати на протиріччях з геополітичними гравцями: підписує угоду з Москвою про виробництво низки компонентів ЗРК С-400 у Туреччині і при цьому продовжує переговори щодо постачання американських бойових літаків F-35. За рідкісними винятками він погоджується з інтересами НАТО і протистоїть Ірану на Південному Кавказі.
Крім того, завдяки участі турецьких військових у конфлікті в Нагірному Карабаху та перемозі Баку Ердоган зміцнив позиції своєї країни на міжнародній арені та зустрічає всередині лише підтримку, оскільки турки – дуже націоналістично орієнтований народ. Також зовсім недавно у Стамбулі пройшов 8-й саміт Ради співпраці тюркомовних держав, відомої як «Тюркська рада». Він включає низку таких держав, як Казахстан, Узбекистан, Киргизію, а також Азербайджан із загальним населенням близько 160 мільйонів осіб та із загальним ВВП у розмірі близько півтора трильйона доларів. Цей проект Ердоган задумав з метою обмежити вплив Росії та Китаю в Центральній Азії та на Кавказі, але поки що можна говорити, що в цьому політико-військовому союзі Анкару підтримує лише Азербайджан.
Таким чином, дещо захопившись зовнішньополітичними проектами, Ердоган втрачає контроль усередині своєї країни. Довіра виборців падає одночасно з падінням курсу ліри по відношенню до долара. Швидше за все, завдяки жорсткій руці та очищенню від зрадників армію, правоохоронні органи, він зможе всидіти у своєму кріслі до 2023 року, коли мають відбутися чергові вибори. Проте зовнішні сили намагатимуться розхитувати ситуацію зсередини, тим самим провокуючи турецьку владу до жорстких та радикальних відповідей, тим самим посилюючи падіння свого рейтингу.
Експертно-аналітичний центр СЛС