Міністр закордонних справ Китаю Ван І попередив, що втручання Сполучених Штатів у ситуацію з Тайванем може призвести до небезпечної ситуації. При цьому він заявив, що США “зіштовхнуться з нестерпною ціною” за свої дії по відношенню до самоврядного острова Тайвань. Ван І зазначив, що Вашингтон порушив обіцянки, дані при встановленні дипломатичних відносин між Китаєм та США, потурав та заохочував сили «незалежності Тайваню», а також намагався спотворити принцип єдиного Китаю. На помсту США запросили Тайвань на свій Саміт демократії на початку цього місяця.

Після того, як Пекін впорався з громадянськими протестами в Гонконгу та позбавив регіон політичної автономії, острів Тайвань залишився єдиною самоврядною територією, непідконтрольною Комуністичній партії КНР. Всі дипломатичні зусилля китайської сторони щодо повернення «свободолюбивого» Тайбея в результаті виявилися малоефективними, і запропонована Сі Цзінпіном ідея «одна країна, дві системи» на кшталт Гонконгу була повністю відкинута тайванською владою. Китайські побоювання щодо майбутнього Тайваню зростають, частково через мінливе покоління політичних лідерів у Тайбеї, які все голосніше і наполегливіше виступають за незалежне від Китаю майбутнє острова, знаходячи в цьому підтримку своїх виборців.

Для керівників Компартії Китаю об’єднання з Тайванем є основним інтересом та має важливе значення для законності та довговічності її існування. КНР не може собі дозволити відступити у питанні об’єднання, оскільки це веде не лише до стратегічних втрат в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР), але може спровокувати серйозний внутрішньополітичний розкол.

Отримання контролю над Тайванем надасть Піднебесній доступ до найважливішого центру електронної промисловості та забезпечить домінуюче становище в регіоні. Закріпившись на острові, Збройні сили Китаю зможуть контролювати морські шляхи, що пов’язують Японію та Корею з Індійським океаном та Близьким Сходом.

Відповідно до закону про територіальну цілісність Китаю, ухваленого у 2005 році, головне національне завдання КНР — возз’єднання батьківщини. У ньому Пекін прямо закріпив у себе можливість використовувати військову силу проти Тайбея у разі вичерпання мирних варіантів об’єднання. Слід зазначити, що з 2005 року китайці не прогаяли час. Лише за останній рік Китай ввів в експлуатацію 25 сучасних кораблів, серед яких – крейсери, есмінці та субмарини; створив укриття для літаків та посилені сховища для боєприпасів у провінції Фуцзянь, що знаходиться через протоку від Тайваню. Слід зазначити, що він почав потроху грати м’язами і брязкати зброєю, збільшуючи кількість військових навчань у протоці, створюючи штучні острови та розміщуючи системи озброєнь на островах, де триває конфлікт.

Подібний розвиток подій викликав різке занепокоєння з боку Сполучених Штатів, які виявляють співчуття надіям островитян на свободу та незалежність, не забуваючи при цьому про свої національні інтереси. Зростанню напруженості між Китаєм і Тайванем сприяє створення з подачі американців оборонного партнерства Австралії, Великобританії та США — AUKUS. У Білому домі зазначають, що мета угоди – захист та відстоювання спільних інтересів сторін в Індо-Тихоокеанському регіоні, а також протидія посиленню Китаю у військовій та технологічній сфері. Незважаючи на те, що США дотримуються політики «Один Китаю» і не підтримують незалежність Тайваню, вони взяли на себе повноваження забезпечувати безпеку острова, у тому числі за допомогою продажу оборонного озброєння відповідно до Закону про взаємини з Тайванем від 1979 р., що викликає роздратування та гнів Піднебесної.

Для Китаю Тайвань – це «червона лінія», від якої він ніколи не відступить, оскільки це може погіршити проблеми, з якими він стикається в інших регіонах, наприклад, таких як Сіньцзян-Уйгурський автономний район. Також Пекін ніколи не дозволить Тайбею стати сателітом США у себе на задньому дворі. Баланс сил у протоці, що склався на сьогодні, вичерпання мирних засобів примусу Тайбея до компромісів залишають Пекіну лише два варіанти: застосування військової сили з серйозною ескалацією конфлікту за участю США і, можливо, союзників, або зовсім відмова від мрії про єдиний Китай з подальшою внутрішньополітичною кризою , що б’ють за китайським націоналізмом А оскільки другий варіант навряд чи знайде підтримку у вищого керівництва Компартії КНР, перший варіант стає все більш реалістичним.

Слід зазначити, що у протистоянні Вашингтона та Пекіна за сферу впливу в регіоні АТР останнього підтримує Москва, тоді як на боці американо-тайванських відносин виступає Брюссель. 21 жовтня поточного року Європарламент переважною більшістю 580 голосів при 26 «проти» і 66 утриманих схвалив і прийняв доповідь «Політичні зв’язки та співробітництво між ЄС і Тайванем», в якій міститься різка критика Китаю.

Таким чином, у різних частинах континенту Євразія фіксуються 2 гарячі вогнища напруги, пов’язані з розглядом трьох головних геополітичних гравців про контрольовані ними нові межі сфер впливу. Одним із таких вогнищ виступає і Україна, яку втягують у вир цих розглядів із можливими для неї вкрай негативними наслідками.

Експертно-аналітичний центр «Союзу Лівих Сил» («За новий соціалізм»)