У січні-грудні 2021 року об’єм зовнішньої торгівлі склав $141,377 млрд, що на 37% більше, ніж минулого року ($103,429 млрд). Про це свідчать дані митної статистики України.
Зазначається, що експорт товарів з України за 2021 рік становив $69,88 млрд. Це на 38% більше, ніж минулого року.
Імпорт зріс на 35%, до $73,289 млрд. Негативне сальдо зафіксовано на рівні $5,201 млрд (у 2020 році – $5,040 млрд).
За 2021 рік було експортовано продовольства на $27,710 млрд, що на 25% більше, ніж у 2020 році. Експорт металів збільшився на 77% (до $15,992 млрд).
На 88%, до $14,938 млрд, зріс імпорт паливно-енергетичних товарів, а імпорт продукції хімічної промисловості збільшився на 35% (до $14,553 млрд).
В Україні статистичні дані про зовнішньоекономічні операції аналізують та зводять Держстат, ДМС (митниця) та НБУ. У свою чергу, є суттєві розбіжності між даними цих структур, що пов’язано з різницею методологічних підходів (використанням різних джерел інформації).
Дані зовнішньої торгівлі товарами, оприлюдненими митницею, підготовлені з урахуванням даних митних декларацій. Показники Держстату будуються на заповненні звітів лише великими підприємствами, учасниками зовнішньоекономічної діяльності. Одержуваний НБУ інформаційний масив даних із зовнішньої торгівлі товарами коригується за рівнем охоплення (обліку обсягів неформальної торгівлі) та класифікації (виключення товарів для переробки та перерахування імпорту товарів із цін CIF до цін FOB). Тому інформація НБУ точніша для аналізу.
Справді, український експорт у ціновому параметрі у 2021 році ($68,24 млрд) досяг рекордних цінових результатів, які були зафіксовані у 2011 році ($68,4 млрд) та у 2012 році ($68,8 млрд). Однак, на відміну від десятирічної давності, сьогоднішній експорт у кількісному вимірі скоротився на 30 % (індекс фізичного обсягу, середніх цін). Таким чином, високі цінові показники експорту в 2021 році вдалося досягти виключно через суттєве зростання цін на сировину на тлі світової пандемії та глобальних порушень ланцюгів постачання товарів.
Зараз Україна продовжує експортувати товари сировинної групи (зерно, металопродукцію), які є найбільш схильними до впливу цінової кон’юнктури на світових ринках. Відсутність чіткої політики, спрямованої на підтримку виробництва таких товарів, робить українську економіку особливо вразливою та залежною від світових тенденцій.
За даними НБУ, за 11 місяців 2021 року у структурі експорту на першому місці залишається продукція АПК – $24,3 млрд, або 43% від загальної структури (за підсумками 2013 року – 29%). На другому місці – продукція металургійного комплексу, експорт якої становить $14,2 млрд, або 25,1% загальної структури (за підсумками 2013 року – 29%). Машинобудування – $3,3 млрд, або 6% (за підсумками 2013 року – 14,4%). Хімічна промисловість – $2,7 млрд, або 4% (за підсумками 2013 року – 9%). Фундаментальна проблема полягає в тому, що Україна на відміну від 2013 року перейшла на модель експорту товарів з низькою доданою вартістю (аграрна продукція) і перестала підтримувати галузі економіки, які могли б приносити країні значні доходи. Основний сектор економіки, який сьогодні демонструє позитивну динаміку – АПК. Втім, зростання було забезпечене виключно сприятливими погодними умовами, що дало змогу отримати рекордну врожайність.
Основною проблемою українського експорту сьогодні є усунення уряду та держави від проблем експорту загалом. Український експорт лягає повністю на плечі кожного окремого виробника, якому важко відстоювати свої конкурентні переваги.
Проблема ускладнюється тим, що ми не маємо інвестування в модернізацію експортоорієнтованих виробництв і гостру нестачу новітніх технологій, а також застарілу транспортну інфраструктуру, яка не відповідає сучасним вимогам ефективного транскордонного сполучення. Водночас, українські банки, маючи потужний потенціал у кредитуванні, виставляють виробнику досить високий відсоток за позиками порівняно з європейськими банками. Наприклад, європейські виробники, незважаючи на вигідні умови ЗВТ, можуть кредитуватись за ставкою 1–3 % річних, тоді як в Україні кредитний відсоток дорівнює 9–15 % річних. Тому вітчизняні виробники можуть втратити внутрішній ринок готової продукції.
Ця ситуація сприяє зростанню імпорту, внаслідок чого сьогодні Україну поглинають транснаціональні корпорації, які мають на меті забезпечення сировиною власних виробництв, розташованих за межами країни. Надалі готова продукція цих компаній надходить на українські прилавки, а валютний виторг (з високою доданою вартістю) вирушає за кордон.
Головний виклик для України полягає в тому, що сировинні позиції генерують меншу додану вартість та мультиплікативний ефект інвестицій у порівнянні з продукцією глибшого перероблення чи кінцевого споживання. До того ж ці ринки збуту є значною мірою циклічними, що ставить Україну у серйозну залежність від світового попиту на кінцеві продукти. Це стримує зростання валового внутрішнього продукту України, рівень оплати праці та не дозволяє збалансувати торгове сальдо.
Експертно-аналітичний центр «Союзу Лівих Сил» («За новий соціалізм»)